Досліджуючи Біблію з точки зору сучасної медицини, неможливо не помітити, що в ній знаходяться закони та принципи, які ми розуміємо тільки зараз, в наш час, коли існують глибокі знання про мікробіологію, епідеміологію, гігієну, генетику та психосоматику. Проте необхідно зазначити, що ці біблійні закони звучали просто дико та революційно для всього стародавнього світу.
Професор, доктор медичних наук, зав. кафедрою терапії, ревматології та клінічної фармакології Харківської медичної академії, президент Української академії історії медицини Опарін Олексій Анатолійович поділився своїми глибокими дослідженнями на цю тему. На його думку, такі закони, які містяться в Біблії, могли походити тільки з надприродного джерела. Чому він дійшов до такого висновку?
Його дослідження як медика та історика були опубліковані в медичному часописі, який ознайомлює лікарів та фармацевтів з новинами в галузі медицини (посилання на джерела внизу). Так як цей часопис доступний в основному медикам, я хочу поділитись з вами основними тезами, викладеними в цій надзвичайно цікавій праці.
БІБЛІЯ І ЕПІДЕМІОЛОГІЯ.
У Біблії вперше було сформульовано дуже чіткі епідеміологічні закони та розпорядження. У тому числі ми можемо виділити такі:
Система карантину. Було дано чіткі діагностичні ознаки, за якими можна було ставити діагноз (книга Левит 13:3-7, 12,13 та ін.). Згідно з біблійними медичними законами, людина, яка мала підозру на заразне захворювання, зокрема проказу, ізолювалася на певний термін від оточуючих, для яких вона могла становити потенційну небезпеку:
"...священик ізолює людину на сім днів" (книга Левіт 13:4). Якщо після семиденної ізоляції ознаки інфекційного захворювання зникали, людина поверталась до своєї громади. Якщо ознаки не поширювались і не зникали, вона ізолювалась ще на 7 днів. Якщо ознаки поширювались, людина оголошувалась "нечистою", їй не можна було торкатись до інших аж до одужання, поки священик не огляне її та не визнає "чистою", тобто не заразною (книга Левіт, розділ 13).
Якщо, за ознаками, в людини було встановлено заразне захворювання, така людина мала жити поза табором чи містом. При цьому зазначимо, що прокаженого не вбивали, як це було в інших народів, не виганяли в пустелю або в гори, що прирікало його на смерть. Він жив поза громадою, але неподалік. Тобто він був захищений, про його місце знаходження знали близькі, які могли залишати для нього їжу та все необхідне. І нарешті, після того, як він переставав бути заразним, він знову ставав повноцінним членом товариства (Левіт 13:34-46).
До подібних методів профілактики поширення інфекційних хвороб офіційна медицина остаточно дійшла лише в кінці XIX століття.
Санітарні закони. Згідно з Біблією, людина, яка могла заразитися інфекційними хворобами, зокрема, при контакті з трупами тварин або людей, мала повністю вимити тіло і випрати свій одяг. Вона не мала контактувати з іншими людьми до наступного дня (Левіт 11:39,40).
Посуд, одяг та інші побутові речі після контакту з трупом людини чи тварини мали бути замочені у воді, оброблені вогнем, або знищені. Заборонялось їсти м'ясо померлих тварин. Це захищало від захворювань, так як смерть тварини могла бути спричинена інфекційним захворюванням (Левіт 11:33-40).
Гігієна. Вперше у світі Біблія суворо визначила правила особистої гігієни людини, які вимагали прибирати свої випорожнення, з метою особистої чистоти, і як можливе джерело інфекції: "А місце на потребу буде тобі поза табором, щоб виходити тобі туди назовні. А лопатка буде в тебе на поясі твоїм; і станеться, коли ти сидітимеш назовні, то будеш копати нею, і знову закриєш свою нечистість" (Повт. Закону 23:12-13).
Варто зазначити, що в жодному законодавстві Стародавнього світу і навіть Середньовіччя, аж до Великої Реформації, ми не читаємо нічого подібного.
БІБЛІЯ І ПСИХОСОМАТИКА.
В Біблії вперше був показаний прямий взаємозв'язок між духовним, психічним та фізичним здоров'ям людини: "Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть" (книга 1 Солунян 5:23).
Так Біблія задовго до наукових відкриттів говорила про зв'язок духовного, душевного (психічного) та фізичного здоров'я.
(душевного - від слова душа, грецькою Ψυχή - психе. Від Ψυχή (психе) пішло поняття "психіка", "психічне").
БІБЛІЯ І МОРАЛЬ.
В Біблії чітко сказано, що Бог схвалює статеві стосунки тільки між чоловіком і жінкою, які перебувають в законному шлюбі. Подружня зрада, розпусна поведінка, гомосексуалізм, скотолозтво, проституція різко засуджувалась і підлягала суворому покаранню (Левит 18 розділ). Ці закони сприяли моральному вихованню народу, зміцненню інституту сім'ї та соціальних відносин, захисту від захворювань, що передаються статевим шляхом. Однак необхідно відзначити, що ці слова і закони звучали просто дико і революційно для всього Стародавнього світу.
Бо язичницькі релігії:
- не тільки не засуджували, але, навпаки, наказували брати участь у масових оргіях, які, за їхньою філософією, сприяли кращій родючості землі;
- нітрохи не засуджували статевий зв'язок з тваринами, з якими, згідно з міфами, вступали в контакт їх боги. Більше того, наприклад, у римській армії для задоволення статевих пристрастей воїнів у військовому таборі завжди була череда овець;
- не забороняли і не засуджували гомосексуалізм і лесбіянство. Так, наприклад, важко знайти в історії приклад римського імператора, який би не був гомосексуалістом або транссексуалом.
* * *
"Не будеш ходити пліткарем серед народу свого. Не будеш наставати на життя свого ближнього. Я — Господь!" (Левіт 19:16). Зауважте, поширення пліток, наклепів Біблія прирівнює до посягання на життя ближнього! І справді, наклеп, плітки за своїми наслідками часто мало відрізняються від справжнього вбивства. Наклеп — це одна з головних проблем будь-якого колективу, починаючи від роботи і закінчуючи церквою.
БІБЛІЯ ТА МІСТИЧНА МЕДИЦИНА.
Розглядаючи історію медицини епохи Стародавнього світу та Середньовіччя, ми бачимо панування в ній містичних та окультних понять щодо розуміння як самої хвороби, так і методів її діагностики та лікування. Єдиною з усіх стародавніх книг, що виступає категорично проти містики та окультизму, була Біблія.
«Не їжте з кров’ю; не ворожіть і не гадайте» (Левит 19: 26)
У цьому вірші пов’язані між собою вживання крові в їжу, ворожба та гадання, і це не випадково.
Справа в тому, що в язичництві крові приписувалась особлива сила. Вважалось, що, використовуючи кров, людина отримує силу того, кому вона належала. Саме тому в давнину було так поширено вживання людської крові. «Для того, щоб отримати властивості загиблих ворогів, первісні народи найчастіше вживають у їжу їхнє серце… щоб набратися хоробрості, випивають кров своїх жертв… Усі намагалися стати могутніми. Тому ставили собі за правило приєднувати до своєї душі души інших людей. Таким чином, воїн не тільки вбивав ворога, а й ставав володарем його душі» (Фрезер Д. Золота гілка. М.: Політвидав, 1986. С. 521-522).
Вживання в їжу крові пов’язане з магією, спіритизмом. Таким чином, канібалізм породило саме антибіблейське вчення про безсмертя душі, вчення про те, що можна заволодіти після смерті душею іншої людини.
Пройдуть століття, і державна церква, яка прийняла це антибіблейське вчення про безсмертя душі, почне за гроші продавати індульгенції, розпоряджаючись душами померлих людей, виводячи або вводячи їх у пекло.
Цікаво, що слово «ворожити», наведене в цьому тексті (Левит 19: 26), перекладене з єврейського «нахаш» (буквально «шепотіти»). І саме цим словом, «нахаш», названий у Біблії змій, який спокусив Єву. Змій, в образі якого з’явився сам сатана. І це невипадково, бо це був перший у світі спіритичний сеанс. Сатана використовував змія як медіума, через якого і спілкувався з Євою. Саме сатана є засновником спіритизму, засновником вчення про безсмертя душі. Нехушим (від «нахаш»), або ворожба, — це вид чаклунства, що полягає у проголошенні заклинань для викликання злих духів.
Біблія чітко говорить: «Не звертайтеся до тих, хто викликає мертвих, і до чарівників не ходіть, і не доводьте себе до осквернення від них. Я Господь, Бог ваш».
* * *
Біблія і рабство.
У Стародавньому Ізраїлі існували найнезвичайніші постанови щодо рабства в усьому тогочасному світі, що зовсім не вписуються в існуючі тоді погляди і звичаї:
- в Ізраїлі як ізраїльтяни, так і чужинці користувалися рівними правами. "Один зако́н буде для тубı́льця й для прихо́дька, що мешкає серед вас“ (Вихід 12:49).
- на відміну від інших народів, якщо ізраїльтянин потрапляв до ізраїльтянина в раби, він мав дуже істотні права. Так, після 6-річного перебування у рабстві він отримував волю і мав право залишити свого хазяїна. «Якщо купиш раба єврея, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде на волю задарма» (Вихід 21: 2). Понад те, при цьому господар був зобов’язаний забезпечити його всім необхідним: «Якщо продасться тобі брат твій, єврей, або євреянка, то шість років він повинен бути рабом тобі, а сьомого відпусти його від себе на волю; коли ж будеш відпускати його від себе на волю, не відпусти його з порожніми руками, але забезпеч його від стад твоїх, від гумна твого і від точила твого: дай йому, чим благословив тебе Господь, Бог твій" (Повторення Закону 15:12-15).
- особливе ставлення передбачалося до раби — дівчини/жінки. «Якщо хтось продасть дочку свою в рабині, то вона не може вийти, як виходять раби; якщо вона не угодна хазяїну своєму і він не заручить її, нехай дозволить викупити її; а чужому народу продати її не владний, коли сам знехтував нею; якщо він заручить її синові своєму, нехай надійде з нею по праву дочок; якщо ж іншу візьме за нього, то вона не повинна позбавлятися їжі, одягу та подружнього співжиття; а якщо він цих трьох речей не зробить для неї, нехай вона відійде даремно, без викупу» (Вихід 21: 7-11). Ретельно охоронялися права полонених ізраїльтянами під час війни жінок з інших народів. «Коли вийдеш на війну проти ворогів твоїх, і Господь Бог твій віддасть їх у руки твої, і візьмеш їх у полон, і побачиш між полоненими жінку, гарну виглядом, і полюбиш її, і захочеш узяти її собі за жінку, то приведи її в дім свій, і нехай вона... живе в домі твоїм, і оплакує батька свого та матір свою протягом місяця. І після того ти можеш увійти до неї та стати її чоловіком, і вона буде твоєю жінкою; якщо ж вона не сподобається тобі, то відпусти її, куди вона захоче, але не продавай її за срібло і не звертай її в рабство, тому що ти впокорив її» (Повторення Закону 21: 10-14).
Про такі права не могла навіть мріяти жодна рабиня Стародавнього світу!
- раби та рабині незалежно від національної приналежності мали щотижневий повний відпочинок у суботу: «А день сьомий — субота Господу, Богу твоєму. Не роби ніякого діла, ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні раба твоя, ні віл твій, ні осел твій, ні всяка худоба твоя, ні прибулець твій, який у тебе, щоб відпочив твій раб, і твоя раба, як і ти» (Повторення Закону 5: 14). Вони мали право брати участь у жертовних бенкетах: «І веселіться перед Господом, Богом вашим, ви і сини ваші, і дочки ваші, і раби ваші, і рабині ваші» (Повторення Закону 12: 12), і у святкових веселощах: «І веселись у свято твоє ти і син твій, і дочка твоя, і раб твій, і раба твоя, і левит, і прибулець, і сирота, і вдова, що в оселях твоїх» (Повторення Закону 16: 11, 14).
- за вбивство раба незалежно від його національності його господар зазнавав смерті (Вихід 21:20), а у разі скалічення раба раб відпускався на волю (Вихід 21: 26).
Це справді унікальні постанови про соціальні взаємини.
Насамперед зобов’язувалося матеріально підтримувати збіднілих, яких Бог називає братами, підкреслюючи цим, що всі вони є братами один одному. При цьому слід підтримати будь-якого збіднілого незалежно від його соціального походження і того, чи був він природним ізраїльтянином або прибульцем. При цьому при особливій нужді ухвалювалося, що необхідно було взяти збіднілого брата до свого дому (Левит 25:35), але жодною мірою не користуватися його тяжким становищем, допомагаючи йому з користю і даючи кошти під відсотки (Левит 25:36).
Подібного не було і немає в жодному законодавстві. Це воістину божественна любов і гуманність.
Необхідно також зазначити, що закон забороняв захоплювати людей у рабство і займатися перепродажем рабів. Це докорінно відрізнялося від принципів суспільства того часу, що базувалося на работоргівлі. При цьому також ізраїльтянам зобов’язувалося викуповувати своїх побратимів, які потрапили, насамперед внаслідок воєн, до навколишніх народів (Левит 25: 47-49).
Все це, з одного боку, об’єднувало націю, а з іншого — привчало до милосердя щодо всіх людей. Поняття рабства, як ми бачимо, існувало в Іудеї лише формально і більше відповідало поняттю найманої праці, причому в найгуманнішій формі.
Щоб зрозуміти, наскільки вражаючим був приклад Стародавньої Іудеї щодо рабства, необхідно згадати про те становище, яке раби мали в сусідніх із давніми ізраїльтянами державах.
У Стародавньому Римі, «коли переможні війни викидали на ринок величезні натовпи дешевих рабів, рабовласник був мало зацікавлений у доброму поводженні з ними: він намагався якнайшвидше вичавити зі своїх невільників максимальну користь. Знесиленого або хворого раба продавали або просто залишали напризволяще, оскільки на рабському ринку можна було дешево купити нового раба... Безнадійно хворих рабів господарі вивозили на острів Ескулапа (на річці Тибр) і кидали там напризволяще» (Історія Стародавнього Риму. За ред. В.І. Кузіщина. М.: Вища школа, 1993. С. 250-251).
Історія залишила нам страшні описи становища рабів у Римі. Поряд із жорстокістю іншою характерною рисою римського суспільства була розбещеність, породжена рабством. Під час розкопок у Помпеях, які були свого роду містом-притоном для римської знаті, знайдено багато написів, що свідчать про гомосексуальні насильства над рабами (Валлон. Вказ. твір. С. 191, С. 647, 648). Раб був просто річчю, яку можна було продати, спотворити, принизити, нарешті просто вбити. У Стародавній Греції раб розглядається і законодавством, і громадською думкою як обдароване мовою знаряддя виробництва, як істота нижчого порядку, як напівлюдина.
Необхідно також відзначити, що рабство не відійшло в небуття з падінням Стародавнього світу. Ні, рабство процвітало в середньовічних і нових мусульманських країнах, які стали протягом багатьох століть центрами работоргівлі. Успішно велася і заохочувалася работоргівля в середньовічній католицькій Іспанії, першій колоніальній імперії. Заохочувалося рабство й у XVIII і XIX століттях урядами Англії, Франції, які вивозили негрів у рабство в Америку. Не померло воно, як відомо, і в наші дні, ставши страшною невід’ємною частиною сучасного суспільства. І це не дивно, бо завжди і скрізь, де суспільство відходить від Бога, з’являється рабство на чолі з головним рабовласником людських душ — сатаною, який намагається не тільки фізично, а й духовно закабалити кожну людину.
Так, у дні книги Левит рабство в ізраїльському суспільстві не було скасовано повністю, оскільки це було неможливо через звичаї та особливості всієї економіки давнини, але водночас рабство в Ізраїлі принципово відрізнялося від рабства в усіх інших народів, та й взагалі поняття раба в ізраїльтян було рівносильне поняттю найманого робітника. Ізраїль став і однією з перших держав давнини, де зникла практика продажу в рабство.
* * *
Біблія та обряди.
«Не стрижіть голови вашої навколо і не псуй краю бороди твоєї. Заради померлого не робіть нарізів на вашому тілі» (Левит 19: 27-28).
У давнину похоронні обряди були дуже тісно пов’язані з магією та окультизмом, супроводжуючись вистриженням волосся та нанесенням собі ран чи каліцтв. Ці звичаї нанесення ран на тіло та остриження волосся під час поховання, поширені у всіх без винятку народів давнини, і заборонені лише в юдеїв, які отримали від Бога заборону це робити.
Ці звичаї ґрунтувались на поглядах, що мали своєю підставою все те ж саме страшне вчення про безсмертя душі.
Роздряпування обличчя в кров і нанесення собі кривавих ран було своєрідним жертвопринесенням живих духу покійного. Кров’ю, що стікає з їхніх тіл, живі розраховували задобрити дух померлого, вступити з ним у договір.
У розумінні язичницьких народів волосся має особливу силу (Фрезер. Вказ. твір. С. 431), і тому, зрізуючи його в дар покійному, вони тим самим нібито забезпечують його дух джерелом енергії.
«Не безчесть своєї дочки, і не роби її блудливою, щоб не стала блудливою ця земля, і не наповнилась земля розпустою» (Левит 19: 29)
Цей вірш безпосередньо пов’язаний із попередніми віршами, де йшлося про служіння іншим богам і чаклунством, і це невипадково, бо язичницькі культи на той час супроводжувалися як магією та спіритизмом, так і священною проституцією.
Це була саме релігійна проституція. Державні закони всіх народів давнини не лише не забороняли, а заохочували її чи, у крайньому випадку, намагалися просто обмежити;
Лише в біблійному законодавстві містилася повна заборона будь-якої проституції і загроза смертного покарання тим, хто братиме в ній участь (Левит 20). Це ще раз наголошує на унікальності релігії давніх євреїв, яка перебувала в повній суперечності з розпусними приписами язичницьких культів.
* * *
БІБЛІЯ та релігії Стародавнього світу.
Для розглядання питання про дивовижні відмінності та найвищий рівень медичних знань Стародавнього Ізраїлю необхідно звернутися до аналізу особливостей його релігії, у догматах якої, викладених у Біблії, і надані розглянуті нами вище медичні уявлення та рекомендації.
Характер Бога.
Поняття Бога є одним із основних для будь-якої релігії. Ось як Біблія описує Бога: «Бог людинолюбний і милосердний, довготерпеливий і багатомилостивий і істинний, що зберігає [правду і виявляє] милість у тисячі родів, прощає вину і гріх, але не залишає без покарання, карає провину батьків у дітях і в дітях дітей до третього та четвертого роду» (Вих. 34: 6, 7). Тепер розглянемо, як репрезентовані боги в релігіях того часу.
Стародавня Греція. З міфів нам добре відомі боги Олімпу, які відрізнялися підступністю, розбещеністю, жорстокістю, мстивістю, заздрістю. Інші боги сусідніх із Ізраїлем країн у своєму повсякденному житті нічим не відрізнялися від людей. Вони пиячили, вбивали і чинили розпусту, зраджували і крали.
Отже, ставлення стародавніх людей до богів ґрунтувалося на страху, розрахунку та зневазі.
У Біблії чітко показано ставлення правдивого Бога до людини: «Господь, Господь, Бог людинолюбний і милосердний, довготерпеливий і багатомилостивий та істинний…» (Вихід 34: 6); «Але Ти, Господи, Боже щедрий і благосердний, довготерпеливий і багатомилостивий та істинний…» (Псалтир 85: 15). У всіх же давніх релігіях, як ми вже зазначили, люди для богів були рабами, які задовольняли їхні потреби, забаганки, а часто й похіть. Боги через забаганки вбивали людей, мучили їх, сміялися з них. Боги ґвалтували жінок, а богині переслідували чоловіків.
Служіння істинному Богу засноване на добровільному принципі любові та вдячності і неможливе без такого ставлення людини до людини (Левит 19: 18). Релігії інших народів, сучасних Ізраїлю, будували своє служіння богам на прямо протилежних принципах жорстокості та розпусти.
Служіння богу Молоху (правильніше — Баал-Хаммон), одне з найпопулярніших і поширених в той час, викликає жах навіть сьогодні. «Особливо відома практика принесення в жертву дітей, головним чином первістків — хлопчиків, але часто й дівчаток… Більшість жертв були молодшими за шість місяців, нерідко це були новонароджені, але іноді вік таких нещасних досягав і чотирьох років. Дитину… спалювали на бронзових руках статуї бога. Фінікійці вважали, що внаслідок цього душа жертви піднімалася безпосередньо до Бога» (Циркін. Вказ. твір. С. 247-248).
У всіх релігіях та культах давнини ставлення богів до людей нагадувало ставлення рабовласників до рабів, і лише в Біблії Бог постає як той, хто заради спасіння людей віддає свого власного сина.
ЗАПОВІДІ.
Основні релігійні постанови, що регулюють як ставлення людини до Бога, так і відносини між людьми, відображені в Десяти заповідях. Нічого подібного не було в законодавстві жодного народу давнини.
Аморальні за своєю сутністю релігії Стародавнього світу пропонували відповідні правила взаємин для своїх прихильників. Ні про які моральні вимоги не йшлося, а якщо вони й були, то мали або чисто абстрактний, або фанатично-аскетичний характер. Взагалі саме життя розумілося давніми релігіями як можливість задоволення всіх бажань та забаганок. Існуючі ж закони були покликані охороняти інтереси правлячого класу і підтримувати елементарні необхідні для цього норми поведінки.
Отже, релігія Стародавнього Ізраїлю суперечила всім нормам та поняттям, що панували в ті часи. Проголошені нею піднесені духовні критерії пережили всі давні язичницькі царства та імперії, будучи еталоном моральності й сьогодні.
І справді, досить простого погляду на релігії давнини, з одного боку, і релігію Ізраїлю — з іншого, щоб побачити в останній божествене, а не людське походження.
Релігія Стародавнього Ізраїлю, на думку видатного вченого академіка Б.А. Тураєва, була справді революційною для свого часу: «Отже, Єгова є Богом усього світу і всіх народів. Він вимагає не обрядів культу, які іноді навіть можуть бути йому мерзотністю, а правди. Етика вища за культ; Єгова — не стільки природний захисник Ізраїлю, скільки правосудний і добрий Владика миру, який не зупиниться перед знищенням Свого народу, якщо останній виявиться недостойним Його.
Це були абсоютно нові ідеї, і тим більше для нас незрозуміло, як міг Амос і пророки, які йшли за ним, так сміливо йти з ними, мабуть, абсолютно не припускаючи, що вони провіщають не те, що розуміється само собою, а щось нечуване і неприйнятне. Проповідь Амоса може бути з повним правом названа щаблем до християнства» (Тураєв Б.А. Історія Стародавнього Сходу. У 2 т. Л.: ОДВИД, 1935. Т. 2. С. 68, 69).
Саме ця релігія і визначила найвищі принципи в галузі медицини, що містяться в Біблії, і дозволила перемогти правильному, науковому підходу до розглядання цілісності людського організму з урахуванням його душевної, духовної та фізичної сторони; сприяла визначенню поняття хвороби та здоров’я; встановленню ролі спадковості у формуванні захворювань; розробленню принципів профілактики інфекційних захворювань; встановленню ролі харчування у формуванні як духовного, так і фізичного здоров’я; високим критеріям особистої та суспільної гігієни; ролі стресу у формуванні захворювань внутрішніх органів. Все це на багато століть випередило розвиток медичної науки та практики.
* * *
Джерело:
Повний текст. Книга "История Древней и Средневековой медицины", Алексей Опарин, часть V. Медицина Древнего Израиля.
Також була опублікована:
1 частина статті - "Новини медицини та фармації" №15-16 (775-777), 2021р.
2 частина статті - "Новини медицини та фармації" №2 (779) 2022р.
Немає коментарів:
Дописати коментар